Чи завжди опіка батьків приносить тільки користь? Де межа, яка визначає прийнятний рівень опіки, що вчить самостійності? Коли опіки забагато, вона забирає у дитини не тільки свободу самовираження, а й не прививає відчуття відповідальності. Проте, коли піклування замало, це теж не допомагає гармонійному розвитку особистості. Важливо віднайти баланс між опікою та привчанням до самостійності. Тому що відповідальність лягає на наші плечі незалежно від того, хочемо ми цього, чи ні. Ми можемо від неї тікати, але її не позбудемось. Скоріше це позбавить нас свободи. Прийняття відповідальності — це перший крок до здобуття самостійності. А, як ви пам’ятаєте з минулої статті, самостійне прийняття рішень молодими людьми щодо професії та їхнього майбутнього загалом є дуже важливим. Тому, якщо ви не читали минулу статтю, рекомендую це спершу зробити.
Одна моя знайома розказувала, що її діти прагнуть допомагати по дому: прибирати, готувати тощо. Але через їхній вік, роблять це дуже неуміло. Тому вона казала, що набагато легше зробити все самій. По-перше, це швидше, по-друге, це якісніше і по третє, це чистіше. І дійсно, це так, адже у дітей молодшого шкільного віку ще немає потрібних побутових навичок. Та і загальна координація рухів ще нерозвинена, а отже для виконання завдань їм необхідно більше часу, та і рівень виконання буде нижчий ніж у дорослого; безлад, який зостається, наприклад, після готування, великий, і вони його прибирати не хочуть. Зробити все самій легше, але чи краще це для виховання? Якщо за дитину все робити, то як же тоді вона чомусь навчиться? І якщо її не вчити виконувати завдання на належному рівні, як тоді вона зрозуміє таку необхідність?
Подібна модель поведінки, на жаль, досить розповсюджена у нашому суспільстві. Постійні стреси, робота, життєві проблеми — все це змушує стомлених батьків відкладати виховні моменти та обирати “найлегший” шлях. Діти отримують від батьків таке зашифроване на метамові послання: “аби зробити щось путнє і зробити це правильно, тобі обов’язково потрібна допомога батьків”. А якщо діти щось зроблять не так, то старші “приберуть за ними”. Тобто діти вчаться не самостійно справлятися з викликами життя, а тікати під захист батьків.
Подібними поривами допомогти з хатніми обов’язками діти намагаються проявити себе у формуванні та перетворенні цього світу. І важливо, щоб батьки підтримали такі пориви. Направили та навчили проявляти його уміло та у конструктивній формі. Звісно складніше навчити когось робити щось, набагато легше самому зробити це за нього швидко та одразу правильно. Але дитині потрібно вирішувати завдання самостійно, їй потрібно помилятися, вчитися на своїх помилках, а також набувати майстерності у виконуваних справах. Завдання батьків – навчити дітей цьому. Батьки мають робити що мусять, а не що їм самим легше, зручніше чи просто більше подобається.
Також поширеною проблемою є бажання батьків вберегти дитину від всіх лих і негараздів навколишнього світу. Вас це дивує, хіба це є проблемою, чим же це погано? Така гіперопіка позбавляє дитину самостійності та пристосованості до життя. Справа в тім, що зіштовхнутись із складнощами дорослого світу дітям все одно доведеться, і краще їм бути до цього готовими. Хороші батьки – не ті, які оберігають своїх чад, а ті, які вчать їх самостійності. До того ж часто батьки з опікою перебільшують, вберігаючи дітей від звичайних буденних прикростей. Починаючи від зав’язування за них шнурків, виконання домашніх завдань, а закінчуючи обиранням за них їхніх майбутніх професійних спеціальностей та способу життя загалом.
Коли дитина досягає певного віку, батьки часто намагаються “запхати” її на найрізноманітніші гуртки та секції. Безумовно, вони діють з гарних намірів та вважають, що роблять якнайкраще для своєї дитини. Але часто вони цим втілюють свої нереалізовані бажання. Наприклад, якщо мати все життя мріяла займатися танцями, але їй це не вдалось реалізувати з якихось причин, з високою вірогідність, вона віддасть дитя у танцювальний клас. При цьому, рідко враховуються схильності та бажання самої дитини. Тобто, прищеплюючи власні мрії своїм дітям, батьки цим притуплюють їх здатність орієнтуватися у власних прагненнях та інтересах. А згодом і взагалі відучують від заявляння про себе та свої потреби. А потім основна скарга – що їхня дитина нічого не хоче. Також, зловживання різними активностями, які мають розвивати, призводить до виснаження та емоційного вигорання дитини ще до досягнення підліткового віку. Проте, якщо прислухатись до бажань дитини та зважувати час навчання та розважальних активностей, та звісно вільний час на розваги та відпочинок, гуртки підуть лише на користь. Дитячі розвиваючі гуртки є корисними, але коли навантаження збалансоване.
Молодим людям необхідно самим розпізнавати свої бажання та заявляти про них. Особливо важливим це є у підлітковому віці. І знову ж таки, вони мають самі шукати свої інтереси. Через помилки, які вони, безперечно, допускатимуть у процесі пошуку, підлітки пізнаватимуть себе: поривання своєї душі, властиві їм уміння, притаманні їм моделі поведінки. А найголовніше – на що вони здатні та чого прагнуть від життя. Шлях цей ніколи не буває легким. І кожен повинен буде його пройти рано чи пізно. І завдання батьків – не вберегти дитину від загроз зовнішнього світу, а підготувати її до того, щоб він або вона самі змогли впоратись з проблемами.
Звісно, складно дивитись як дитина робить помилку, а потім страждає через це. Проте цей процес є важливим для її розвитку. І як батькам би не хотілось уберегти від цього їх дитя, потрібно дати цьому статись, дати дитині вирости: відчути себе відповідальним за свої вчинки, спробувати свої сили. Дитині потрібно навчитися вірити у себе, а батькам потрібно навчитися вірити у дитину.
Якісне, щасливе життя потребує певного рівня свідомості та відповідальності за себе. Якщо ви прагнете до благополучного життя, то дорослішати доведеться у будь-якому випадку. Але можна це зробити із допомогою та схваленням батьків, а можна через складнощі та випробування, що змушують враз подорослішати: життя потребує дорослих рішень від людини, яка себе відчуває ще дитиною. Проблема у тому, що другий варіант передбачає необхідність йти ва-банк. Тобто, не маючи власних моделей екологічної дорослої поведінки, людина має за власним бажанням чи з примусу життя стикнутися із невідомим. Не всі готові йти на це, а тому не всі і досягають найкращого варіанту свого життя. Адже лише психологічно доросла людина здатна побудувати здорові стосунки з іншими і досягти сімейного благополуччя, лише доросла людина здатна реалізувати себе у професії і досягти соціального визнання, і лише доросла людина здатна самореалізуватись духовно, досягти гармонії і стати кращою версією себе.
Самостійні рішення тягнуть за собою не лише відповідальність за особисті проколи, але і гордість за власноруч здобуті досягнення.